Новини

Голова правління Фонду миру та розвитку Наталія Вітюк дала інтерв'ю для німецької газети міста Kaarst

«Я намагаюся допомогти там, де можу»

Українська журналістка втекла до Карсту.

Наталія Вітюк допомагає своїм землякам-українцям з Німеччини. Вона підтримує зв’язок зі своєю благодійною організацією, через Telegram намагається поширювати правду про війну.


Сльози течуть по обличчю Наталії Вітюк, коли вона розповідає про жахливі речі, які сталися в Україні за останній тиждень, про які не повідомляють ЗМІ (йдеться про ЗМІ в Німеччині - Ред). Про 144 дитини, які за інформацією Вітюк, вбили станом на минулий четвер. "Як тепер мають жити батьки, бабусі і дідусі" - запитує вона. Вона щоденно спілкується з журналістами та представниками телевізійних каналів України через месенджер Telegram і отримує там інформацію. 33-річна жінка жила в Києві, де працювала на радіо і телебаченні, а потім влаштувалася на посаду менеджера з маркетингу. У неї було гарне життя, яке зараз зруйновано. З часу початку війни Вітюк повернулася до роботи в журналістиці, щоб розповідати людям правду про війну. "Ми працюємо день і ніч, допомагаємо відомим військовим кореспондентам в Україні", - пояснює вона.


Крім того, як керівник вона підтримує створену в липні 2016 року благодійну організацію "Фонд миру та розвитку", яка зараз має багато роботи. "Це почалося як маленька робота, а зараз ми дуже активні. Ми намагаємось допомагати людям в Україні" - пояснює вона. Організація закуповує та розприділяє продукти харчування, одяг та медичну допомогу. Вітюк досі дбає про організацію роботи фонду, коли сплять її діти. "Це мій бій, я намагаюся допомогти де можу".


Ще пригадує Наталія Вітюк з її втечі від війни: "Коли ми були в машині, по радіо прозвучала повітряна тривога. Це було жахливо, я не знала як захистити дітей", - розповідає вона. 6 березня Вітюк перетнула український кордон із сестрою після неспростої дороги Україною. До цього вони півтора дні провели в черзі до кордону. Потім побували в розподільчому таборі для біженців у Краківці, Польща. Його площа була розміром з три футбольних поля. Біженці сиділи всі разом, картина стала справжнім шоком для Наталії. Там вони знайшли трьох хлопців-волонтерів з Німеччини, які вивезли їх до Берліна. "По дорозі до Берліна ми вперше за багато днів змогли спокійно спати", - розповідає Вітюк. Вітюк приїхала до Дюссельдорфа через колегу чоловіка з роботи і невдовзі опинилась у Форсті, куди Вітюк, її сестру та їхніх троє дітей приватно забрали туди подружня пара. "Ми дуже-дуже вдячні їм обом. Вони змінили моє уявлення про німців, вони просто неймовірні", - каже українка. Також вона вдячна усім, хто допоміг її родині в найскладнішій життєвій ситуації чи то одягом, чи то іграшками для дітей: "Я отримала кредит доброти, який мені за все життя не вдасться повернути".


Незважаючи на те, що вона вже не в Україні, вона продовжує допомагати тамтешнім людям і, перш за все, доносити правду про війну. "Кожен із нас бореться за своє життя та захищає Україну. Росія намагається знищити Україну," - впевнена Наталія Вітюк. Ціна, яку ми платимо - життя чоловіків, синів і рідних.


Україна сподівається отримати допомогу, зокрема від західних країн. Зброю та каски доставлено, але цього далеко не достатньо щоб українська армія могла захистити свою країну. "Нам потрібна допомога", - каже Вітюк, нікого не звинувачуючи. Лише президент росії володимир путін винен у страшній війні на її батьківщині.


https://rp-online.de